Людина на війні: усний репортаж Анастасії Федченко в Моршині

У Моршинській громаді вдруге відбувся захід в межах проєкту «Усний репортаж», що організовує Національна мережа гіперлокальних медіа Район.in.ua.

Зустріч відбулася у суботу 13 липня в приміщенні ветеранського простору «Коло Побратимів» в Моршині, повідомляє Район.Моршин.

Перед мешканцями Моршинської громади виступила журналістка, воєнна кореспондентка та письменниця Анастасія Федченко.

«Маю честь представити вам журналістку, яка знає багато історій про людину на війні, і готова з нами цими історіями поділитися», – представила спікерку журналістка Район.Моршин Ірина Павлів.

Свою розповідь Анастасія розпочала зі спогадів про своїх друзів з 24 бригади. Однією з них є загибла Ольга Сімонова. 

«Якби Оля була жива, їй було б 36 років. Вона народилася в Челябінську, займалась всіма можливими видами спорту і була дуже активною спортивною людиною, неодноразово стояла на п'єдесталі. І коли Росія розпочала війну у 2014 році, то Оля зібрала речі та приїхала до Києва. Я не можу повірити, що Олі немає з нами, мені здається, що вона досі десь на фронті знову рятує там котів і собак. Вона була таким «згустком життя» для всіх, хто її знав. І дуже прикметно, коли Оля говорила такою «галицькою» українською мовою, ну бо як ще може говорити людина, яка служить в 24 бригаді. Оля з Челябінська, але вона була однією з найбільших українок мені відомих», – розповіла Анастасія.

Авторка розповідала історії про людей, які доводять, що геть не важливо, де ти народився, а який вибір ти у своєму житті робиш. Бо від того залежить наше оточення і те, що ми робимо для країни та для громади.

Анастасія говорила з публікою про вшанування загиблих воїнів, про культуру пам'яті і поділилась тим, як сама переживає втрати близьких людей на війні. Вона наголосила, що дуже важливо загиблих пам'ятати саме такими людьми, якими вони були.

«Коли мене запитали, чи хочу я побачити фото загиблої на війні подруги Олі, я подивилась, і це єдине про що я шкодую, бо мені хотілося запам’ятати її такою, якою вона була, а не такою, якою її поховали. Всі ці звістки про втрати вибивають з твоїх легень все повітря і ти не знаєш, як дихати. Тому я намагаюсь запам’ятати якісь яскраві, можливо, навіть смішні моменти про загиблих друзів чи знайомих», – сказала Анастасія.

Анастасія Федченко розповідала про місця і людей, про які робила репортажі ще до повномасштабного вторгнення

 «Я пам’ятаю кожне місце, де можна було купити каву, чи знайти швидкісний інтернет. Місто за містом, які я знала і по-своєму любила, вже немає, вони або окуповані або просто вщент знищені. Багатьом моїм друзям двічі доводилося тікали від війни», – розповіла спікерка.

Спікерка розповідала моршинцям про «людину на війні» і те, як ми повинні ставитись до військових. Обговорили останні події та скандальні відео з мережі, щодо неналежного поводження з військовими.

«Люди на війні бувають дуже різні. Армія – це зріз суспільства. В нас суспільство іншого немає і армії теж іншої немає. Питання в тому, як ми ставимось до військових. Дуже багато відео і того всього, що я бачу останнім часом в інтернеті мене турбує і непокоїть. Відверто кажучи українські військові не заслуговують таке ставлення до себе.

На мою думку, тут багато працює і російська пропаганда, бо на війні завжди є люди, які готові вірити в ворожу пропаганду. Але водночас мені лячно, коли фітнес-тренери говорять військовим те, що вони говорять», – сказала Анастасія.

Письменниця презентувала моршинцям книгу «Вони перемогли. 11 історій про людей з ранами – видимими і невидимими». Це історії захисників, які через війну втратили здоров'я, але не жагу до життя. Авторка розповіла про героїв і геройок, які на протезах сходять на Говерлу, без ока працюють снайперами, продовжують жити, працювати та творити. Розповіла про долі деяких героїв її книги й на останок прочитала декілька сторінок.

«Інколи я думаю, що всі ці втрати місць і людей які болять кожен по своєму і всі однаково, здатні перетворитись на соляний стовп, і чи хтось із нас які роками на цій війні вціліє і зможе щось розказати прийдешнім поколінням. Але коли в Рожищі на зустріч прийшли діти, підлітки, які називали себе «юними бандерівцями» співаючи на вихідних на ринку за два роки змогли зібрати понад три мільйони гривень. Це означає, що прийдешнє покоління, яке має нас замінити виховане з правильними цінностями, і це дає надію»

На закінчення зустрічі моршинці мали можливість особисто поспілкуватись з Анастасією Федченко, зробити фото та придбати книгу з автографом авторки.