Ветеранську політику творять громади: усний репортаж Галини Плачинди у Моршині

Усний репортаж в Моршинській громаді розпочала журналістка, громадська активістка та волонтерка Галина Плачинда. 

Зустріч відбулася у середу 25 травня в приміщенні ветеранського простору «Коло Побратимів» в Моршині.

Розпочали зустріч з короткого представлення спікерки, оскільки Галина та її діяльність вже добре відомі моршинцям та мешканцям громади.

Галина Плачинда народилася у Києві у сім’ї письменника Сергія Плачинди. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Займалася політичною журналістикою, працювала у національних медіа України, працювала з рядом українських політиків як прессекретар. Провела кілька виборчих кампаній як медіаконсультантка та аналітикиня. Видала книгу інтерв’ю з видатними політичними, громадськими та релігійними діячами України.

Останнім часом працювала керівницею пресслужби Міністерства у справах ветеранів, і саме тоді вирішила зайнятись проблематикою адаптації ветеранів.

Наразі на громадських засадах спільно з мерією Моршина працює над створенням Ветеранського простору «Коло побратимів» Моршинської громади.

«З початку війни у суспільстві збільшилась кількість людей, які пережили те, що ми навіть не можемо уявити, і які вижили. Вони повернулись в суспільство з травматичним досвідом, якого у нас нема і ми його не можемо зрозуміти. Ми бачимо на екранах, на фотографіях героїв мужніх, красивих і це правильно, зрештою, так і має бути, це частина пропаганди, але внутрішньо картина зовсім інша. Воїн, ветеран, що повернувся, не розуміє цієї несправедливості, бо в його очах це несправедливість, що люди сидять спокійно в кафе і пʼють капучино, а ми не можемо змиритися, що поруч нас якась «ходяча совість», і тут нам починають показувати як нам жити», – зазначила спікерка.

Як зазначила журналістка ментальні проблеми як суспільства, так і ветеранів, з’являються в першу чергу в маленьких громадах, бо туди воїни повертаються додому. Як приклад, переповіла історію воїна Моршинської громади, який нещодавно повернувся додому, і розповідав, як вижив тільки завдяки тому, що снаряд, який влучив в нього, не розірвався, але цей снаряд поламав йому руку і зараз він демобілізований за інвалідністю.

«Вони не кажуть «поможіть нам» і не будуть цього робити в силу багатьох обставин. Людина зі мною поговорила пів години, абсолютно адекватно. Це розсудливий чоловік, розумний, не п’ющий,  батько двох дітей. Але він теж казав, що жінка його не впізнавала, боялася, спочатку спала в іншій кімнаті, бо оця адаптація відбувалася дуже болюче. І на моє переконання саме люди, які найближчі, а це сім'я, сусіди, друзі та місцева влада, повинні достукатися до воїнів. І так само вчитися з ними поводитися.», – зазначила Галина.

Спікерка підкреслила, що не ветеран повинен інтегруватися в суспільство, а навпаки, – суспільство має адаптуватися під ветерана.

«Ми маємо прийняти його таким яким він прийшов і допомогти, тому що ця проблема тільки розбухатиме. Цифри говорять самі за себе: у нас 10 років війни, 600 тисяч ветеранів, а зараз прогнозують до трьох мільйонів. Це неспівмірні цифри і якщо порахувати ще й сім'ї воїнів, то це суттєва частина нашого суспільства, яка травмована», – сказала спікерка.

Галина Плачинда розповіла присутнім про унікальність досвіду, який набуває українське суспільство. 

«Ми першовідкривачі, бо ніде у світі немає такої країни, де б у 21-у столітті на їх території велися бойові дії, стиралися з лиця землі міста, села. Нема такого прецеденту мужності і самовіддачі війська, так як немає прикладів того, як суспільство поступало з такими ветеранами. Нам нема в кого вчитися. Ми самі мусимо напрацювати цей досвід», – підкреслила Плачинда.

Пані Галина ділилась з присутніми досвідом створення ветеранського простору в Моршинській громаді, у співпраці з місцевою владою, бізнесом, волонтерськими спільнотами. Ділилась також планами та проєктами, які будуть втілювати не тільки для ветеранів, а й для мешканців громади.

«Коли зустрічаємося поглядом з ветераном в своєму місті, ми часом не знаємо, як себе вести правильно. Так, ситуація травматична для людини. Вони всі приходять з глибокими травмами. Особисто я зовсім не знаю, як себе поводити з такими людьми, й теж потребую того навчитися. Люди часто впадають в крайнощі, або ховають очі і тікають, або за панібратськи про все розпитують, мовляв, «ану давай розказуй як там, коли ми вже переможемо, ти ж там про все знаєш?!?». В Моршині живе психолог Ростислава Пекарюк, яка має колосальний досвід роботи саме з бойово травмою, то ми вже з нею домовилися, щоб проводити тренінги або лекції не для воїнів, а для простих людей. Наша психологиня готова проводити такі навчання і в школах, і в організаціях, і тут у нашому просторі, і всіх запрошуємо на такі навчання», – поділилась Галина.

Спікерка розповіла про труднощі, які виникають у роботі ветеранського простору «Коло Побратимів» та як їх вдається вирішувати. Основною проблемою назвала відсутність єдиної державної програми, єдиного нормативного бачення процесів впровадження ветеранської політики. 

«Тільки зараз почали працювати над паспортом функціонування подібних просторів. Так ми всі сьогодні проходимо цей шлях апробації. І виглядає так, що активна громадськість випереджає державні інституції. Держава насправді доганяє нас. Вони кажуть, що відкриють 450 ветеранських просторів по всій країні, мені не зрозуміло, чому саме така цифра, чому громада з населенням менше ніж 20 000 не заслуговує на такий ветеранський простір, чим ветерани з маленьких громад гірше ветеранів великих громад. І таких питань ще багато. Очевидно, що все це буде в процесі реформуватись, бо поки не почнеш, – не зрозумієш», – зауважила журналістка.

«У нас унікальний кейс, бо тут об’єдналися і громада, і активні люди, і бізнес і спонсори, і благодійники. Тут немає жодної державної копійки і це класно. Тут є кошти міського бюджету, гроші людей, які давали свої зарплати, і вже вході робіт купили механічний пандус, зробили інклюзивний туалет. І вже зараз до нас телефонують з різних регіонів і просять поділитись алгоритмом створення ветеранського простору «Коло Побратимів», і це класно», – розповіла Галина Плачинда.

Сьогодні волонтери ветеранського простору в Моршинській громаді відвідують старостинські округи й проводять анкетування воїнів, ветеранів та членів їх сімей. З анкетування складуть загальну картину потреб ветеранської спільноти. Але вже чітко сформувалася потреба в наданні юридичних та психологічних послуг. Є також запити та потреба фізичної реабілітації, а для цього у просторі хочуть створити інклюзивний спортивний зал.

«Ми намагаємось напрацьовувати вже певні методики роботи, але розпочати треба зі збору інформації, щоб чітко знати потреби наших воїнів. Зробити спортивний інклюзивний зал у Моршині – моя заповітна мрія, бо хлопці які сюди приходять, кажуть «ну от якби у вас був зал то я б із задоволенням ходив». І я дуже сподіваюсь, що він таки зʼявиться в Моршині», – розповідає спікерка.

На завершення виступу Галина розповіла, що її надихає на роботу, а від чого «опускаються руки». І закликала всіх не бути байдужим до того, що відбувається в громаді, вчитись кооперації й спільно долати труднощі та виклики, які стоять перед українським суспільством.

«Якщо об’єднати зусилля, то нічого неможливого нема, і ми про це будемо говорити всюди. З нас вже беруть приклад і це круто, це надихає. Та мені ментально було найважче бачити позицію «спостерігача» деяких людей в громаді та суспільстві в цілому. Я не люблю людей, які приходять просто стоять і дивляться, що ж там буде далі?! Це трішки демотивує. Треба бути включеним в процеси громади, рухатись вперед тому, що їм тут жити. Закликаю всіх вчитися бути не байдужими один до одного», – підкреслила журналістка.