У Моршині вшанували пам'ять Зеновія Красівського

20 Вересня 2023, 17:37

809

могила Зеновія Красівського

В Моршині на міському кладовищі відбулися поминальні заходи до 32-ї річниці з дня смерті Зеновія Красівського.

Заходи відбулись 20 вересня, повідомляє Район.Моршин.

Вшанувати видатну особистість прийшли представники влади, викладачі та учні школи, небайдужі моршинці. Чин панахиди провів настоятель храму Святої Покрови Пречистої Діви Марії УГКЦ о. Іван Пецюх.

«Зеновій Красівський був вірним до кінця тій ідеї за яку боровся, і ми бачимо сьогодні, що він таки був правий, у своїх ідеях і своїх переконаннях. Ми отримали незалежність і дивились на ті речі з дитячим наївним успіхом, але ті хто бачив жертви боротьби, і самі ставали тими жертвами боротьби, добре усвідомлювали, що це ще не кінець, що ворог так просто не відпустить. І ми сьогодні переживаємо наступну стадію боротьби за нашу незалежність, і дай Боже, щоб ця боротьба завершилася вже у нашому поколінні, щоб ми не передавали її своїм нащадкам, а могли передати у спадок їм перемогу.», – підкреслив отець Іван.

Зеновій Красівський – поет, літератор, член Українського національного фронту (УНФ) та Української Гельсінської групи (УГГ), останній Крайовий провідник ОУНР у підрадянській Україні, Почесний громадянин міста Моршина. Народився 1929 року на Івано-Франківщині, кілька разів радянською владою був засуджений, загалом у неволі провів 26 років, але не скорився системі і не зрадив своїм ідеалам. Був засновником політичного журналу «Українські проблеми» та часопису «Заграва», які видавалися в Стрию. Помер у Моршині 1991 року.

У 1945 і 1947 роки тікав під час виселення його родини до Казахстану за співпрацю з ОУН. Таємно перебував у Львові. У березні 1949 року заарештований, засуджений до 5-ти років таборів і довічного заслання. Покарання відбував в Архангельській області (РФ). 1953 році амністований, працював у шахті в м. Караґанда (Казахстан). 1959 році знову заарештований, утік до Львова.

Співзасновник Українського національного фронту (1964), програма якого передбачала мирні методи боротьби за незалежність України.

Резонансу набув «Меморандум УНФ XXIII з’їздові КПРС» з вимогою переосмислити національні проблеми в СРСР, припинити арешти й переслідування української інтелігенції, ввести українську мову в громадські та культурні установи УРСР.

24 березня 1967 заарештований, за звинуваченням у антирадянській діяльності, засуджений. Покарання відбував у Владимирській в’язниці (РФ), де написав поетичну збірку «Невольницькі плачі», що 1984 вийшла друком у Лондоні.

У 1972 році відправлений на примусове лікування до психіатричної лікарні в Смоленськ (РФ), від 1976 року – у Львові. Один із засновників політичного об’єднання «Державна самостійність України» (1990). Наприкінці життя опікувався відновленням УГКЦ, керував будівництвом жіночого монастиря у селі Гошів (Долинський р-н Івано-Франківської обл). Від 1990 року очолював Провід ОУН.