Я буду щасливим стрітити Різдво. А ви?

07 Січня 2022, 17:37
Різдво Христове 2288
Різдво Христове

На перший погляд, цей вечір  нічим не відрізняється від інших вечорів поточного року. Такий ж зоряний і закутаний у снігову ковдру... А, може, холодний і дощовий, осяяний місяцем... А, може, затулений чорними хмарами, тихий  і благодатний... А, може, стривожений виттям завірюхи і гавканням собак… 

Ні. Він не такий, як був учора і який настане завтра. Цей вечір якось незбагненно очікуваний і надзвичайно приємний нашій душі. Зустрітий святвечерею мільйонів людей в усьому світі та наповнений  пахощами лісової красуні, він по-особливому святково веселий. Хоча серце відчуває  якусь утаємниченість, загадковість цієї ночі. Одягнута у дитячу казкову феєрію, обійнята людськими традиціями і віруваннями, вона переповита легендами і переказами, описана і оспівана та закарбована у безцінних полотнах художників. Її назавжди увіковічено незмінними церковними канонами. 

Ця ніч дала надію кожній людській істоті звільнитися від гріховних оков. Бо якщо Адам і Єва вчинили в Едемі один гріх, то вже за тисячі років до народження Христа цар Давид у безсмертному своєму творінні Псалтирі налічив їх понад шістдесят. А що тоді говорити за Андрія Критського і про його Великий канон. Та навіть у нього не має згадки про гріховність вбивства внаслідок застосування  ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї, спричинення смерті залповим вогнем системи «град», чи застосуванням мін, спричинення  смерті лікарською недбалістю… Я вже не буду говорити про гріховність обману, підкупу виборців, фінансових пірамід, корупції і т. д. Один перелік лише назви самого гріха в нинішній час був напевно в десятки разів товстіше за об’єм Великого канону. 

Тож звеличення святого вечора, що дав людству Спасителя, потрібне кожному з нас, як ковток повітря. А значимість цієї ночі не під силу перевершити жодній ночі, що лишила свій слід в історії. Згадайте: ніч довгих ножів, ніч кришталевих ножів (Франція, Німеччина), ніч на Івана Купала та інші. Так, ці ночі людство пам’ятає, але не щастям і радощами, а кров’ю і смертю чи вакханалією темних сил. І тільки ніч перед Різдвом Сина Божого несе в собі радощі від усвідомлення можливості позбутися гріховних пут, і тільки вона неповторна  у поточному році. А раз це так, давайте буквально декількома реченнями  згадаємо віхи історії її зародження та установлення.

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – такою є офіційна церковна назва цього свята. Різні церкви святкують його за різними церковними календарями. Римо-католицька, більшість протестантських, православна Константинопольська (крім Афону), Антіохійська, Александрійська, Кіпрська, Болгарська, Румунська святкують в ніч з 24 на25 грудня, а Єрусалимська, Російська, Грузинська, Чорногорська, Польська православна церква, Афонський монастир, Бессарабська метрополія Румунської православної церкви, всі Українські православні церкви, а також багато східних та російські старообрядці святкують за Юліанським календарем в ніч на 7 січня. У той же час, Вірменська апостольська церква святкує Різдво в один день із Хрещенням Господнім. Та це і не дивно, адже на перших порах єдиної дати святкування прийнято не було. Рішення про святкування  було прийняте на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році. Закон про загальне святкування Різдва Христового містився в кодексі імператора Теодосія з 438 року,  і імператора Юстініяна, хоч Рим  його святкував далеко раніше. 

На Сході (а це має значення, бо ми вважаємось церквою східного обряду) в утвердженні і розповсюдженні свята Різдва Христового велику роль відіграли  Василій Великий  та Григорій Богослов. Саме під впливом цих двох святих Іоанн Златоуст запроваджує це свято у Константинополі. Що стосується церковної служби на свято Різдва, то до цього приклав руки і розум Роман Сладкоспівець. Хто ще не помітив, раджу відвідати церкву Всіх Святих у Сваляві, бо саме там при вході над оригінально і витончено зробленим притвором красується спис Романа Сладкоспівця. До нього слід додати ще ряд відомих діячів церкви – святих Андрія Критського, Іоанна Дамаскіна, Косму Маюлевського, патріархів Германа, Анатолія і т. д.  

Відомий нам всім храм на честь Різдва Христового у Вифлеємі збудовано у VI  столітті за часів правління імператриці Єлени – мaтері імператора Костянтина Великого. Образ цих святих у нашій церкві на стіні з правого від притвору боку. Тепер, коли нам відомі мізерні подробиці зародження цього свята, гадаю, що непогано б згадати і про те,як наші батьки, прадіди готувалися до нього і як його зустрічали. Адже в цьому і лежить нерозривний зв’язок поколінь. 

Так ось, приготування починалося заздалегідь, а саме постом. В одній із розповідей я вже згадував про те, що мій дід суворо дотримувався перед Різдвяного посту, і хай яка була на той час бідна їжа, тим не менш за м’ясні, молочні та і рибні страви годі було й думати. Дід крім картоплі в різних варіантах (варена, здебільше печена у «шпорі» чи на «фрічки» (тонко нарізані дольки картоплі на плиті грубки), макарони, підправлені олією, галам биць (каша з кукурудзи без молока, приправлена цибулею та олією), фасоля з капустою і кава чорна з цикорію, або чай з квіток липи (був і з інших квітів). Цікаво, що в той час якось про їжу розмова в хаті не велася. Що Бог дав, то їли, і воно було смачне. 

Ближче до свята робилось прибирання  всіх кімнат. Чого гріха таїти, адже люди робили на землі, так само поралися з худобою. І вискребти стіл, стільці чи підлогу кожної неділі не було часу. А в хаті  лущились і кукурудза, і фасоля, і капуста і т. д. Тож про «пилинки» мова не йшла. Підлогу в кінці 50-х було «модно» мити спеціальним жовтим порошком, і тоді вона на фоні домашніх покровців (доріжок) просто зачаровувала погляд. Та що там кімнати. Стайня, стодола, кучі – все приводилось в порядок, в них прибиралось і вичищалось. Якщо забагато снігу у дворі, його вивозили на огород, щоб гостям було легше долати стежку до будинку. 

Тайно від поглядів малечі у найкращу за тодішніми мірками кімнату заносили і вбирали ялинку. Під неї клали подарунки, які після святвечері діти з радісним криком і щастям забирали з-під ялинки. Це були хай недорогі, але так близькі кожному малюку речі. Між іншим, нагадаю читачу, що традиція ставити на Різдво (хто на Новий рік) ялинку в Росії запровадив Петро І. Хоча родоначальником цієї звички є плем’я гунів, що ставили ялинку, як знак зміни пори року. У 1605 році ялинку  публічно виставили на площі у франко-німецькому  місті Ельзасі. Римо-католицька церква схвалила цей звичай і, думаю, не без підстав. Не вірите? Ось вам витяг з Біблії:

 «Слава Ливану прийде до тебе: Кипарис, явір, разом із сосною, щоб прикрасити місце моєї святині» (Книга ІсаїЇ /60.13\).                   

Навіть прикраси, в які одягаємо ялинку і на які звертаємо увагу лише з точки зору ціни та привабливості, носять у собі прихований зміст помимо нашої волі. Адже, відомо, що ялинка вважається деревом добра і зла. Вічно зелена, її вітки на противагу іншим деревам здебільше складаються з трьох розгалужень. І ці розгалуження нічого вам не нагадують? Верхівку завжди прикрашала зірка. На ці гілки наші прадіди завжди вішали яблука (згадайте з Біблії, де згадується яблуко), а у її підніжжі ставився пучок сіна, на якому образ дитяти, чи гіпсова ліпка вертепу. Збіг? Думаю, що ні. Бо кожен з вас в силу своєї фантазії спроможний співставити вічно зелене дерево, зірку, яблуко, сіно, образ дитяти і самому дати відповідь, чи пов’язані між собою ялинка, традиційні прикраси, Різдво Ісуса та пророцтво Ісаї? Із змісту вашої відповіді можна судити і вашу оцінку розуму ваших прародичів. А щодо ялинки, то в 1916 році Правлячий Синод Російської імперії закликав мирян не ставити її вдома, як запозичену чужу нам культуру у німців (нагадую, йшла війна), а з 1918 року її забороняла вже радянська влада, як символ пов'язаний з християнством. Лише в 1935 року ялинці дали право на життя.

Та і ялинка, якою б не була одягненою, красивою, пахучою – ніщо без найголовнышого – Святої вечері. Жодна книга кухаря не дасть вичерпний перелік страв, що її прикрасять. Хіба що кожна містить наголос на незмінний віками канон – всі страви мають бути смачними і при цьому пісними. Ну і, звичайно, їх має бути 12 по кількості апостолів Христа. Все інше – прямо пропорційне  кваліфікації, гаманцю та фантазії господарки. І перераховувати їх, значить, потрапити під жорна власної дружини, яка буде цілий рік «пилити» за те, що забув згадати про «керечун», «колочену пасулю», «кисилицю», «бобальки у меді з маком», «фанки», «крумплі на студено», «вар із дичок» «пасулю на дзьобачки» і т.д. Я навіть не беруся перекладати кожну назву, боячись розкрити віковічну тайну русинської книги страв. Хай того, хто не зрозумів, про які страви йдеться, мучить заздрість, що ті русини прикидаються бідняками, а он, що дозволяли собі на Святий вечір. Тож за марципани просто не будемо згадувати. Замість цього ударимо наголос на тому, що все на столі в цей казковий вечір було свіже, духмяне, ситне, легке і до безтями смачне. Особливо якщо нагадати, що до сходу зірки на небі ніхто з родини жодної крихітки в роті не мав, бо годувалось хіба що грудне дитя. Та не лише ця обставина. 

Щодо прибирання столу після вечері – упаси Боже! Все має залишатися на столі, адже душі померлих теж хочуть вечеряти. Хіба, що можна з кожної страви, чи вибірково, відібрати ложку-дві для тих, хто гавкає, мекає, бекає, м’явкає і т. д. Великий гріх, щоб худоба в цей вечір була не нагодована. Просто пес буде годуватись саме на порозі, щоб був злий і сокотив ґаздівство, а всі фруктові дерева отримають по стовбуру прутиком, щоб на нарік вродили, а на деякій солодкій яблуньці заціпиться віночок сіна, і той, хто його туди закинув твердо знатиме, що цього року вийде заміж. 

Та застілля добре, але «синочного» (всенічне бдіння) ніхто не відміняв. Тим паче, що святковий гучний, піднесений передзвін уже розноситься горами і долами. Тож під рипіння снігу свіжої ясної, морозної ночі, під скрип то тут, то там чергової капури (хвіртки), десятки пар і одиноких гусаком і поперек всієї вулиці, без власних машин і лімузинів, крокують до єдиного на цю мить у світі найприємного душі місця – крокують до церкви. А куди ще їм йти? Адже сьогодні Святий вечір. ЗАВТРА РІЗДВО!  І не зважаючи ні на війну, ні на бюджет, ні на розмір пенсії чи погоду, я буду щасливим його стрітити. А ви?  

 

 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39